AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Відкриття виставки Василя Шандра

Відкриття виставки Василя Шандра

03 липня 2018

«
»

Дивитися, читати, рухаючись крізь візуальну оповідь. Прокручувати уявну плівку, вибираючи кадри, монтуючи власний наратив. Василь Шандро захоплює! Особлива подяка - Василеві Чебанику та Василеві Перевальському, метрам української графіки, котрі знайшли можливість завітати до нас на відкриття.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
На виставці Василя Шандра є що читати, є що дивитися, чим наснажитися. Оскільки в нас і візуальний ряд, і вербальний, то мені вже хочеться вербалізуватися. 
Василь, коли запрошував у Фейсбуці на виставку, сказав, що я втягнула його в «авантюру». Мені це слово сподобалося – подивилася в словнику, що воно має два значення, і я вибираю застаріле: це пригода. Два роки я день у день спостерігала за його репліками (не знаю, як іще назвати цей жанр) як філолог, і мене дивував несподіваний поворот думки, легкість фрази. Та сама ситуація – і з образотворчими роботами: оця несподіваність, незаангажованість, можливо, незашореність у мисленні взяли найбільше, це чіпляло. Чіпляло спочатку емоційно. Далі я почала міркувати, чому це зачіпає. Поділилась зі своїми колегами, і ми почали міркувати: феномен у тому, що Василь якраз є універсальною людиною. Візьмімо, до прикладу, епоху Відродження: от да Вінчі – він хто? Науковець, художник, філософ?.. Або, скажімо, ближче – наш Винниченко. Він і художник, і письменник, і політичний діяч. І якусь перевагу надати неможливо... 
Ми хотіли започаткувати в галереї проект, відмінний від попередніх, хотіли вийти з нашої зони комфорту, де виставлялися знакові й знані художники, де вже була напрацьована схема, й розпочали новий проект саме універсальної людини. Наша звичаєвість, наш український триб життя й буття у своїй традіції був універсальний, і ця універсальність – не новина й не дивина, це природні й питомі речі… 
А зараз – Василі про Василя. Наш шанований корифей графіки Василь Чебаник прийшов на відкриття не з порожніми руками – він розробив чудовий шрифт, котрим написав на плакаті ім’я й прізвище Василя Шандра.
Василь Чебаник, заслужений діяч мистецтв України:
Коли я дізнався, що Василь Шандро буде виставлятися, то зразу подумав, а чому б не написати його вивіску… Я дуже поважаю Василя – це дійсно однодумець і надзвичайно розумна людина. В мене канал «Культура» ввімкнений постійно, я вже стежу, коли Василь виступає, коли веде програму – це кращий диктор українського радіо. Про роботи говорити не буду – краще розбиратися мистецтвознавцям, бо тут є багато цікавих знахідок. Роботи такі живі, як і підписи під ними.
…Я написав візитівку «Василь Шандро» для майбутніх виставок, щоб він прославився цим шрифтом. Робив усі вихідні, й три крапки тут – це зашифровані тексти. Перша крапка – лауреат Шевченківської премії. Друга – заслужений артист України. Третя – художник Василь Шандро (посміхається). Так що від щирого серця вітаю його з такою фундаментальною виставкою. Бажаю творчих успіхів, бо якщо людина талановита – вона талановита з усіх боків.
Алла Маричевська:
Пан Василь сказав про підписи, й я хочу подякувати Андрієві Гуренку за ідею! Він витягнув цю експозицію, він придумав, як це зробити і врівноважити. 
Василь Перевальський, народний художник України:
Як викладач я хочу сказати, що нашу ситему художньої освіти вже час трошки модернізувати. Тут є цікавих задум: «Із чого я почну малювати? А почну з «Чорного квадрата» Малевича». Так, дійсно, все це вже стало класикою, його треба вивчати, систематизувати, й кожнен студент повинен знати концептуальне мистецтво, на чому воно будується... Все це мистецька азбука, як і вивчення системи малюнку з натури, що повинно засвоюватися професіоналами. 
…Я ніколи не бачив жодної картини Василя Шандра, й тому для мене це абсолютна новина. Це все зроблено дуже гарно. Й жартома. Звичайно, жаль, бо дещо – на папірцях, і з технічної точки зору попсовано сам твір. Варто робити на справжніх матеріалах. Василь буде дуже талановитий як колорист. Тут абсолютна гармонія – виставка ніби якийсь щоденник. 
Ви, Василю, завжди в роботі, в ефірах. Ви єдиний, хто не боїться жодного слухача й викликає на якесь своє протистояння, а часто навіть буває справжній диспут. Деякі ведучі так пристосувалися, що мають двох-трьох слухачів і додзвонювачів, але їх нецікаво слухати. А от Ваші передачі слухати цікаво, бо вони живі. Й це видно в роботах, бо тут – жива людина, яка на все реагує. Тут багато від сміливості художників закарпатської класичної школи, яку ми знаємо. І тут багато якоїсь миттєвої настроєвості. Це оригінально подається: Ви залишаєтесь і в традиціях, і, як казав Рильський, відкриваєте світ по-новому. Або, як казав Тичина: «Гей, життя, виходь на бій, – пожартуєм для розваги!» Бажаю, щоб Ви залишалися таким довго й радували нас і в ефірі, й на виставках! Щире спасибі!
Іван Магей, правозахисник, громадський діяч:
Я представник закарпатської культури, і Василя знаю, мабуть, із часів, як приїхав до Києва. Дивлюся, Василь десь останнім роком пропав із нашої компанії – а це він малював. Я був подивований від його робіт, хоча деякі вже бачив в Інтернеті… Мабуть, це такі його рефлексії після роботи, як він приходив додому (як правило, Василь завжди працює ввечері). Мені ця виставка відкрила щось нове, оскільки знаю його як дуже гарного журналіста, ведучого, диктора, тобто людину творчу. Дякую, що запросив, і буду спостерігати за твоїми роботами.
Микола Бідзіля, науковець, громадський діяч:
Доброго дня, люди. Мені дуже приємно тут бути, тому що Василь – наш земляк. Я сам із Закарпаття – маєте почути за моєю вимовою. Гадаю, що я тут самий старий – та навіть не гадаю, а знаю (сміється). Люди добрі, справа така, що закарпатці дуже люблять хвалитися. Серед нас є окремі люди, котрі дуже скромні, але талановиті. А такі, як я, теж хочуть бути в центрі уваги, тому стараюся бути ближчим до Василя, щоб трішки слава й до нас прийшла… 
Майже як і всі люди-українці, я люблю свою державу Україну, та найбільше люблю Закарпаття. І люблю хвалитися нашими людьми. Бог дав Василеві такий талант – його роботи, його ефіри «Радіо Культура», які багато хто знає по Україні. Те, що він уже роки з два малює й додає у Фейсбук, я можу спокійно переглядати о другій-третій ночі. І бачу – знову Василь намалював якусь «Копицю». Або «Сяг дров»… Так от, по ночам я дивився на Василя і деколи писав йому, що пора вже виставку робити. 
...Зранку я у Фейсбуці написав, що йду на уродини, на день народження. Тому що нарождується новий художник, це окрема нова грань... У нас на Закарпатті довгими осінніми й зимовими вечорами люди, щоб зігрітись, то співали, інші писали слова, інші вирізали з дерева, четверті танцювали, жінки вишивали. А хто вже нічого не вміє робити – іде малює. Так ми й живемо до сих пір. Василь – він іще молодий і має дуже багато можливостей. У нього ще будуть усі грані діаманта закарпатського українця. Характер має ангельський – я ніколи в житті ще не бачив його сердитим чи щоб сказав якесь криве слово з підвищеним тоном. Він просто чесний Чоловік із великої літери. Бажаю, щоб ти прославив і Закарпаття, і всю Україну!
Вадим Карпенко, письменник, видавець:
Я частий гість у Василя на радіо – так вийшло з роботою. Всі мої найприємніші ефіри виходять із Василем Шандром – це абсолютно командна робота, це як гра в бадмінтон, і це просто чудово. Приємно, що на виставці завели тему про закарпатську культуру. І ти чіткіше починаєш розуміти. 
Найбільше у Василя шаную відчуття мови й прекрасний український гумор, що, зокрема, я побачив і в самих роботах, і в коментарях до них. Добре, що я вчасно дізнався про виставку й прийшов сюди зі своїми друзями. Дуже дякую!
Василь Шандро, ведучий радіо, актор, мистець:
Дякую всім, хто прийшов! Дуже багато всього було сказано, й не віриться, що це насправді про мене. Я дуже обережно ставився до слова «художник», й одна з вимог нашої домовленості з Аллою та Андрієм Гуренком, котрий допомагав із виставкою, – аби не було претензійності на кшталт «40 років творчої діяльності, член НСХУ…» Без претензійності на високе мистецтво чи авторство. По-перше, це весело, і це вже добре. По-друге, тут уможливилися несплановані зустрічі, за які б мова йшла дуже довго...
Прийшовши увечері додому, ви можете подумати по-різному. Наприклад, а чому б і самому не спробувати малювати. Чи навпаки: ніколи не буду цим займатися. Повірте, це теж добре, я вже місяць майже на малюю, бо купив собі скрипку – з прицілом на філармонію (посміхається)
…Я починав малювати звичайними дитячими гуашними фарбами, тому ніколи не націлювався це якось особливо демонструвати. Насправді все це пов’язано з тим, що зараз ми живемо на війні, й я хочу подякувати тим хлопцям, котрі там, за мою можливість займатися подібним. Дякую всім художникам за розуміння. Я так думаю: пензлик, олівець і папір – як власна психотерапія, насправді мені це допомагає врівноважуватися. А особливо критично, думаю, до цього ставитися не варто… 
 

Афіша

«ДЕРЕВА БУВАЮТЬ РІЗНІ» 18 вересня 2018

 Живописні полотна Валерії Москвітіної, представлені на персональній виставці художниці в галереї «АВС-арт», запрошують глядача долучитися до світлої настроєвості ліричного пейзажу.

Митці

Мінько Олег Терентійович Мінько Олег Терентійович
(Нар. 3.08.1938, м. Макіївка на Донеччині) – український живописець. Навчався (1959-1965) у Львівському державному ін-ті ужиткового та декоративного мистецтва (з 2004 – Львівська національна академія мистецтв) у Р.Сельського, К.Звіринського, Д.Довбошинського;