Нічого не буває просто так – завжди є певна закономірність. І недаремно ця виставка відкривається в день світлого свята Віри, Надії, Любові й матері їхньої Софії. Вона – зі сновидінь, які авторові, мабуть, наснили його полотна. Адже коли ми спілкувалися з Андрієм, художник говорив, що ці образи йому не снилися… Але мені б хотілося відійти від назви «Сновидіння. Вибране» й сказати, що вся творчість Андрія (це вже, до речі, друга його виставка в нашій галереї) – його приватний, особистий, індивідуальний міф, який доволі адекватний стосовно реальності. Квіти на полотнах Андрія за своєю суттю уособлюють раювання душі художника, людської душі як такої. Й на тлі цього раювання проступають усі наші емоції, боротьба нашого інтелекту. Як саме добратися до тієї гармонії, природності, чистоти в душі і взагалі в нашому житті…

Те, що я історик, якраз не дуже віддаляє мене від сьогоднішньої виставки, бо я – історик стародавнього часу, стародавнього світу, точніше античного. Багато мотивів, які бачу на полотнах Андрія, дуже близькі і впізнаються у своїй рідній тематиці. Коли я дізнався про назву виставки, то (може, в силу своєї вдачі) налаштувався, що автор може піти шляхом, який уже проходили до нього. Але коли увійшов до зали й побачив першу картину, одразу відчув, що це – моє. Це сновидіння, це світ, у який хочеться зануритися, жити в ньому – не аналізувати його. Тому, гадаю, та вдячність, яку ми відчуваємо до автора сьогоднішньої виставки, цілком обґрунтована, як на мою некваліфіковану думку. Сьогодні ми бачимо прояв модерного живопису, який кличе до добра, до мрій, який збуджує в нас усе хороше, яким хочеться ділитися з іншими. Дякую художникові, що подарував нам це свято! Я, як реципієнт цього мистецтва, вважаю, що воно – справжнє, дійсне, бо в ньому є художній образ, і він – чарівний.

Для мене ця виставка дуже актуальна в сенсі відчуття межі реальності й сну. Те, що відбувається зараз у країні, видається іноді сном: може, я просто сплю – прокинуся, і все буде нормально…. У роботах Андрія Гуренка відчувається атмосфера сновидінь, але ми опиняємося в позитивному середовищі. Я відкрив для себе дивовижну річ – тут мандрує сонячне світло: ніби небом пливуть хмари, й від того світло пересувається полотном. Тут живопис балансує на межі правильної колірної гами. Здається, деякі колірні поєднання виходять за межі правильності, а насправді це, певно, якраз той момент, коли сонце світить дуже яскраво. Згадайте, як виглядає пейзаж, освітлений сонцем, – це важко передати, але художнику вдається. Разом із тим, він дуже делікатний... Усі ці твори добре накладаються на ідеологію постмодернізму, де можна все. Тут дивовижним чином поєднуються образотворчі форми початку ХХ – кінця ХІХ століть, сецесія й модерн, казковість і міфологічність. Вітаю вас із гарною виставкою!

Я хочу привітати всіх, хто сьогодні прийшов розділити нашу радість, наше свято – подвійне. Це й свято виставки, й свято Віри, Надії та Любові… У мене як у дружини є такий привілей бачити Андрієві роботи, коли вони народжуються, й бачити одразу після народження, тобто завершення праці над полотном. Багато з цих робіт я бачила, коли вони тільки-тільки були написані – ще в майстерні… Ми вже багато років одружені, й весь цей час я спостерігала лише розвиток Андрія як мистця – чесно кажучи, кожного разу захоплювалася тим, як із нічого, із зовсім малого постає таке диво. Дуже вдячна, що ви знайшли час і прийшли долучитися до цих робіт, поринути в цей казковий світ і відчути його! Це дуже добрий, сердечний, душевний світ, що дарує тепло й позитивну життєву енергію.

Я вже майже розчавлений від тієї величі, яка на мене звалилася (сміється). Дуже приємно, але, чесно кажучи, соромлюся, коли мені говорять багато хороших слів, тому краще прочитаю жартівливий віршик про прекрасного кажана сну, що в поетичній формі описує концепцію цієї виставки… Я не хочу пояснювати свої картини, тому просто дивіться. Дякую всім, хто прийшов!