Три виміри універсальної любові у родинній творчості Журавлів
17 серпня 2010
Немає меж досконалості! Володимир Журавель працює над скульптурою у галереї перед відкриттям виставки. |
|
Галерея АВС-арт презентувала ще один родинний проект (відвідувачі вже мали нагоду познайомитися з творчою родиною Романишиних).
Можна з упевненістю сказати, що родинна виставка Журавлів оповідає нам про любов. І це – найвищий ступінь любові з усіх можливих, що називається грецьким словом «агапе». Любов батьківська, материнська, синівська, любов до всього сущого, від малого до великого й від великого до малого.
Любов як універсальна категорія проступає крізь фактурну поверхню малярства Миколи Журавля та Дарини Тищенко-Журавель. Вона концентрується в родинній благодаті, істиною якої є дитя: і тут присутнє замилування матері своєю дитиною так само, як і замилування батька, що зовсім нетрадиційно для мистецтва.
У кожній роботі Миколи Журавля – особлива стрімка енергія, легкість, упевненість графічної ідеї, зрілість правильного рішення, віртуозність у виконанні, коли вирішення задуму повертається до першопочатку, до сяючої первинної ідеї.
Здається, тут, як в українській народній іконі, присутні найпіднесеніші людські надії, материнське радісне розчулення і заграння немовляти, святі турботи батьків і припадання один до одного в пориванні любові, родинної спільноти, товаришування, особлива поцілунковість персонажів…
Батько з сином – яскравий творчий дует, хоча кожен іде своїм шляхом. Так, Володимир Журавель знайшов себе у скульптурі. Здається, він схиляється до думки, що закони біосу однакові для всіх. Тому його роботи – це синтез антропо-, зоо- та біоморфного. Із безпосередньою зухвалістю він урівнює людей та дерева («Людодерева») чи людей і комах («Людокомахи»)…
Сьогодні, коли інститут роду, родини, сім’ї цинічно-іронічно нівелюється, творча родина Журавлів потверджує вартості універсальної любові, що несе вселенську рівновагу.
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ»22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Караффа-Корбут Софія Петрівна
(23.08.1924, м. Львів – 29.10.1996, м. Львів) – український графік. Закінчила Львівський інститут ужиткового та декоративного мистецтва (1953, у І. Гуторова, В. Манастирського, Р. Сельського).
|
|