AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Діалоги у галереї «АВС-арт»

Діалоги у галереї «АВС-арт»

08 лютого 2012

«
»

Відкриття персональної виставки Левка Воєдила в «АВС-арт», хоч і велелюдне, відзначилося особливою камерною й затишною атмосферою. У переддень 50-ліття маестро зібралися його друзі, близькі, учні, колеги по цеху і, що найприємніше, учителі. Так у просторі галереї виснувався мистецький діалог: про таїну живопису, тяглість традиції, музику в малярстві й малярство в музиці та особистість навчителя.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Вже стільки разів відкриваю виставки, що, здавалося, б маю бути спокійною… А сьогодні товариство зібралося добірне, світле, хочеться сказати – своє, рідне, й я відчуваю щем і трепет. У галереї так багато однодумців ще не збиралося. Відчуваю себе щасливою – галерея недаремно ці два роки прожила в напруженому ритмі: шукала, вибирала, довозила в столицю нашу вітчизняну арту з усіх регіонів України, щоб Київ бачив, знав і цінував таке розмаїття добірного мистецтва.
…Ще одна думка увесь час зринає саме сьогодні: робота, створена маестро, живе своїм відстороненим життям. Так вийшло із картиною «Діалог у просторі», що експонується сьогодні в наших залах. Саме ця картина, що має вже власну легенду, спонукала до того, аби виставка Левка Воєдила відбулася. А ще 18 лютого у маестро полудень віку. Я не можу про це не сказати, хоч як Левко просив не говорити. Але це гарно. Півстоліття пережитого серцем, набутого розумом, досвідом не відобразилося, а виобразилося в таких прекрасних роботах. Цим нашій галереї цікавий маестро, котрий вплітає свою нитку в українську традицію в мистецтві.

Григорій Міщенко, художник, мистецтвознавець:
Коли заходить мова про Левка Воєдила, в мене завжди постає перед очима картина «Вечірня розмова з матір’ю». Тут закумульовано весь зміст і сутність того, що робить Левко… Ми з ним знайомі майже дванадцять років. Я добре знаю Левка, відвідую виставки, бував у майстерні. Найістотніше в його творчості (і це є не у всіх художників) те, що він із села. В роботах Воєдила все з архетипних сфер, і цей зв'язок відчувається.
У його творчості є традиційна стезя, він прекрасний майстер, мене здивували його останні рисунки олівцем – так уже рідко хто малює. Його сільські етюди не настільки реалістичні, але водночас і не абстрактні. Левко не може перейти цілковито в абстракцію, але й не може бути чистим традиціоналістом. І цей синтез – висока культура образотворчості.
Воєдило творить у межах жанру і не розмиває, а розвиває його. У Левка є такі роботи, які можна висувати на відзнаки: «Тривожний час», «Вечірня розмова з матір’ю»… Мені здається, що маестро перейняв традицію шістдесятників. І можна сподіватися, що таке покоління буде тримати українське образотворче мистецтво на висоті.

Алла Маричевська:
Завжди цікаво, як сприймають образотворче мистецтво люди інших мистецьких царин.

Іван-Ярослав Гамкало, народний артист України, член-коресподент Академії мистецтв України, член Європейської академії музичного театру:
Я сприймаю картину в тому плані, що зближує її з музикою: колорит, ритм і яскравий образ. Левко – той художник, у картинах якого є яскравий емоційний образ. Вони виконані в різних техніках: олія, пастель, туш, олівець, але всі однаково захоплюють.
Картини дуже сильні. Ви не зможете не зупинитися, не пережити. Як слово Стефаника стріляє, так картину Левка сприймаєш як живу, як симфонію. І кожна робота своєрідна. Я в цій галереї вдруге. Тут камерні зали, але достатньо простору, щоб показати різноплановість художника, його різні тональності, темп картин, які бентежать, привертають увагу.

Станіслав Бушак, мистецтвознавець:
Левко Воєдило видатний художник і я його вважаю живим класиком. З одного боку, він поєднує монументальний початок: роботи концептуальні, які він пише в майстерні. І є роботи, написані ним із натури на поташнянських пленерах, організованих Прокопом Колісником. Усі ці роботи дають велику естетичну віддачу. Вітаю з виставкою!

Алла Маричевська:
Пан Станіслав згадав про поташнянський пленер. Ми представляли всіх «поташнянських барбізонів» друком у журналі «Артанія». Мені здається, сьогодні в галереї майже всі є. Очільник Прокіп Колісник живе у Словаччині, але є Василь Корчинський, Володимир Гарбуз, Олесь Соловей…

Володимир Гарбуз, мистець:
Я вітаю вас із цим святом, бо вважаю, що це справді свято. Ми бачимо сьогодні виставку художника з тієї когорти мистців, котрі працюють не на сьогоднішній імідж, не на бізнес, а зберігають дух, завдяки чому Україна може жити, підживлюватися. Левко не просто художник. Він художник, який не відчуває рабства. Я вдячний долі, що нас звела, і ми разом працюємо на пленерах.
Саме такі художники можуть передати дух України. Коли село майже зникає, він фіксує цю завалену хату, паркан, віз – те, що не може передати просто фотографія. Це важлива місія, бо це буде пласт, як трипільська культура. Прийдуть інші. Через тисячі років розриють – і що найдуть? Хата завалена, горшки позабирали, бо вже сьогодні їх починають колекціонувати. Знайдуть пляшки під хатою і скажуть, що вони тільки пили...
Дякуємо, що галерея розуміє: саме таких художників треба виставляти і підтримувати.

Микола Стороженко, народний художник України, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка:
…Таке враження, що я був у пітьмі, й так захотілося випірнути у світло. Йдеться про живопис. Для мене живопис – це загадка. Загадкове поняття «живопис», яке ми сьогодні втратили. Воно десь було, протягом багатьох століть проявлялося. Заглибитись, приміром, у часи Веронезе. А мені скажуть: а як же Тиціан – то справжній живопис. Я ж скажу, що він свій золотий ланцюг передав Веронезе. От якби я був Тиціаном, то зняв би золотий ланцюжок і передав Левку, але в мене його немає, на жаль...
Зараз ми знаємо фарбу як заводський матеріал. Таїну живопису не розкриє навіть Левко, бо він володіє талантом, але не знає сам, як це робиться, бо й справді ніхто не знає цього. В нього талант творити цінність самої суміші в живописі. Це той дар, яким держава повинна пишатися, шанувати. Об’єднувати б таких людей, бо в Києві їх знайдеться двоє-троє. Я б хотів, аби ці люди організувались і створили єдину концепцію живопису, бо це справді світло. Складова світла в живописному єстві має величезну цінність. Не йдеться про зміст, схожість, адекватність із натурою. Кожен колір, гарячий і холодний, має свого посередника. Це чорне й біле, але це ж лише два пункти, між якими – відстань. Для когось це десять кроків, для когось – мільйон, а для деяких – мільярд. Це єство, що утворюється між чорним і білим, потрапляє у той вимір гарячих або холодних. Музика тільки розуміє цю амплітуду, вібрацію.
От якби такі мистці створили асоціацію вищого класу розуміння живопису. І, незважаючи на кризу, живопис має бути незалежним, це клин, який розсікає все, як човен – воду. Дуже мало художників володіють цією силою малярства.

Левко Воєдило, мистець:
Я вдячний, що прийшло так багато дорогих для мене людей. Дякую галереї й пані Аллі, оскільки ця виставка сталася несподівано. Після виставки «Від Трипілля до сьогодення…» був від неї дзвінок. Хоча ми давно знайомі, я спитав, звідкіля ж номер телефону. Виявляється, друзі хороші здали (сміється). Її веселий гарний голос спонукав мене сказати, що я згоден. Коли ж розмова закінчилася, я натиснув кнопку і подумав: а на що ж я згоден, що ж робити, це ж не так просто, це ж треба готуватися до виставки?! Потім був певний період роботи, який закінчився тим, що ви бачите на стінах. Вибачте за ретроспективність. Я міг би виставити лише останній рік, але так мені здалося цікавіше. Зрештою, як казав покійний Михайло Никонович Москаленко, прошу зважити на думку автора.
Я хотів би подякувати своїм учителям Василю Забашті, Олександру Лопухову. Про Олександра Михайловича можна багато чого розповідати. От одна з історій: пізня осінь, я працюю в майстерні академії, заходить Лопухов. Нічого собі, думаю, професор, академік! Хто ж із професорів приходить у такий пізній час? А в майстерні темненько було. Олександр Михайлович питає:
– А ти що тут робиш?
– Я працюю, а взагалі тут можу на дивані і спати.
– А чого ж тут так темно?
– Так немає лампочки.
– А староста групи не знає, де лампочки беруться?
– Я був у завгоспа, але тут лампочки з маленькими цоколями, в академії немає таких.
Наступного дня йду зі Спілки художників, із якоїсь виставки, вже вечоріє. Підходжу до академії, біля хвірточки бачу зі спини Лопухова з авоською. Не наздогнати, не привітатися – незручно, обігнати – теж незручно. Привітався. А він каже: «О, добре, що це ти. Тримай лампочки, скажеш завгоспу, хай повкручує, щоб у майстерні було світло».
Отакий був Лопухов…
Хотів би також подякувати Миколі Андрійовичу Стороженку, Віталію Семеновичу Кравченку, який у мене вклав дуже багато сил, частину душі. Не можу не подякувати оперному театру за те, що мене часто до себе запрошували, й я слухав прекрасну музику. Дякую галереї, яка зібрала сьогодні таких дорогих для мене людей.

Афіша

«СІРА ПЕЙНА»19 березня 2024

«Сіра Пейна» – нова виставка живопису й графіки Анатолія Дністрового, названа, як і його нова повість «Сіра Пейна» (К.: Віхола, 2023. – 208 с.), що презентуватиметься в рамках події 13 квітня. Колір Payne’s grey, інспірований палітрою англійського художника Вільяма Пейна, добре відомий серед живописців і акварелістів – він відзначається темною глибиною з металево-синім відтінком.

Митці

Контратович Ернест Рудольфович Контратович Ернест Рудольфович
(17.06.1912, с. Кальна Розтока, тепер Словаччина. - 23.12.2009, Ужгород) – український живописець. Навчався (1928-1932) у Публічній школі малювання в Ужгороді (у Й.Бокшая, А.Ерделі). Закінчив Ужгородську учительську семінарію (1932). Член СХУ (1946, Закарпатська організація).