AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Мотиви Петра Сипняка

Мотиви Петра Сипняка

29 вересня 2015

Петро Сипняк

«
»

На відкритті виставки народного художника України Петра Сипняка можна було як поспілкуватися з львівським маестро, так і поцінувати представлені роботи. Улюблені теми й мотиви художника – чумаки, пейзажі, натюрморти, дійства, жанрові сцени. Серед гостей вернісажу – колег по цеху й шанувальників творчості Петра Сипняка – приємно було бачити класика української літератури Валерія Шевчука. Художник привіз до Києва не лише живописну частинку Львова, а й барви питомо української міфопоетики.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Пам’ятаю Петра ще з 90-х років, коли Микола Маричевський, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво», гуртував, збирав докупи в Національну асоціацію мистців – хотілося паралельно до НСХУ зібрати тих художників, котрі тоді яскраво себе проявили, – молодих, завзятих, затятих, заангажованих саме на українстві. Тоді це вилилось у кілька виставок, які називалися «Хутір». Було багато критики, сперечань, нарікань. У всіх слово «хутір» не зовсім адекватно асоціюється з чимось відсталим, далеким і зовсім поза цивілізацією. Але тоді ж андеграундні за мисленням письменники й художники говорили, що Франція – теж хутір, згадали Куліша з його ідеєю хуторянства... Й була філософія хутора, яка мені здається зараз настільки актуальна, бо хуторянин сам у себе не вкраде, у тому герметичному просторі він сам себе не може знищити. Він себе плекає, вдосконалює, в нього здоровий, світлий, чистий світогляд. 
Усе це стосується творчості Петра – чисті пейзажі, чисте мислення. Мене завжди дивували його натюрморти... Сьогодні ми з Петром говорили про те, що натюрморти він пише тоді, коли не може сконцентруватися на більш глобальних речах, – це заспокоює, врівноважує. І я зрозуміла, чому мені натюрморти до душі – бо там є вся рефлексія його відчуттів. Так само з 90-х років поступово ускладнюється, набирає глибини такий інтелектуальний і складний у кольорі простір типово сипняківського циклу «Чумаки». Якщо раніше він був споглядальний, то тепер – метафізичний… Теперішні мотиви Петра Сипняка представлені тут. Він глибокий, драматичний, досвідчений – і тому складний у своїх засобах вираження.
Валерій Шевчук, письменник:
Із Петром Сипняком у нас дуже своєрідні стосунки, я б сказав – вони не так зовнішні, як внутрішні. Я – людина слова, а малювати зовсім не вмію, він – людина малюнка, пензля і взагалі образотворчого мистецтва, а от не знаю, чи може писати…
Петро Сипняк, мистець:
У мене поганий почерк (сміється).
Валерій Шевчук:
…А поганий почерк нічого не значить. До речі, всі письменники, які мають велику спадщину, вирізняються жахливим почерком. І це якась ознака – може, тому що при акті писання відбувається процес знаходження чогось іще не існуючого в твоєму мистецтві. Таким чином, я навіть кажу, що мистець – це не є, так би мовити, якась вища сила, а це є інструмент, яким керує вища сила. І коли він починає творити псевдомистецтво, на замовлення й таке інше, тобто шукати кон’юнктуру, – значить починає як мистець пропадати. Бо ставить перед собою якусь примітивну людську ідею замість того, щоб шукати ідею сув’язі з тією силою, яка ним керує. І чим більше він віддається стихії творчості, маючи до цього всі передумови, тим гірший у письменника почерк, а в художника, очевидно, є якісь свої особливості – не буду допитуватись… 
Ми з Петром уже давненько знайомі. Коли буваю у Львові, то обов’язково заходжу до нього. Перед цим була його виставка в Національному музеї Тараса Шевченка, яка справила на мене величезне враження. Дещо з його полотен висить на моїх стінах. Але найцікавіше те, що коли ми сходимося, то говоримо з якимось винятковим мистецьким взаєморозумінням. Тобто є внутрішня сув’язь, що свідчить: хоч ми й працюємо в різних мистецтвах, але мистецтво все-таки одне. І воно має чи в живописі, чи в літературі, чи в чому іншому щось однаково закладене, якщо не спекулятивне. Бо коли мистецтво стає спекулятивним, то людина відходить від, як греки казали, Аполлона й тих муз, які надихали. Це були образи, але я якось зрозумів, що вони – це ота сутність, таємниця мистецтвотворення, яка нас навідує. І в цьому плані ми з Петром дуже близькі. 
Ще мене приваблює, що він завжди прагне до якогось оновлення. Інколи працює тематично, але це варіюється й ніколи не буває подібним. Інколи він раптом від того звичного для себе відходить і починає давати щось абсолютно різко несподіване для мене. Наприклад, тут мене вразив урбанізм. Ви говорили про хутір – це дуже цікава тема, було би більше часу, я прочитав би лекцію про так зване хуторянство в українській літературі… І оця втеча від себе вичерпаного є його натуральною рисою як мистця. Саме ця тема дозволяє йому не занепадати творчо, бо він знаходить, можна так сказати, нові очі й нову руку для того, аби сказати чи з’явити ще не сказане. У нього з’явився мотив так званих срібних хмар. Якщо ви читали мій роман «Три листки за вікном», то там перша повість із трилогії – «Ілля Турчиновський», що закінчується точно таким описом нічних срібних хмар, які осяюють і освітлюють небо. Тобто знову йде якась суголосність мистецького мислення... 
Теорія хутора, хутірської філософії Пантелеймона Куліша – намагання знайти художні якості не в якихось всесвітніх чи європейських шаблонах, а творити мистецтво автентичне, таке, якого ніде нема. І це одна з властивостей української душі й українського мистецтва. До речі, в Панаса Мирного є дуже цікавий розмисел на цю тему. Він каже: нас тримає в цьому світі те, що ми, використовуючи світовий досвід, ніколи не входимо в межі шаблону. Ми внурюємося в ті сфери життя, які в інших народів не розвинені. Приклад – українське бароко. Ясно, що воно постало в Італії. Подивіться це бароко в Європі – воно має свої загальні риси. Коли ж воно приходить в Україну, то є бароко й водночас чудом українського мистецтва на світовому рівні. Бо таких, наприклад, церков, таких сполучень архітектурних деталей і так далі не знає жодне мистецтво. Чи карпатські дерев’яні церкви… В цьому й секрет отого хуторянства, проти якого воював Хвильовий. Я вважаю, що цілком даремно, бо він був одурманений людиновбивчою комуністичною ідеологією, а тим самим відкидалася основа основ нашого українського мистецтва – іти в душу нашого народу й там знаходити для себе натхнення й нове бачення світу. Саме Петро Сипняк – із таких.
Володимир Подлевський, мистець:
Мені, безперечно, приємно, що сьогодні Петро став такою могутньою людиною в мистецтві. Ми разом починали, як кажуть, ходили на одних коридорах, і одна була кухня – жили в гуртожитку разом. І малювали в одних і тих самих аудиторіях. По суті, я бачив, як він починав своє мистецтво. Хочу сказати, що вже тоді він був наскільки наполегливий, наскільки працездатний (та й сьогодні ми це бачимо – нічого не змінилося). Впертість – це такий стрижень, що рухав нас до чогось. І та чистота, щирість, які він мав ще тоді, збереглися, й ми бачимо їх у представлених роботах. Як і сам Петро – з чистою й прекрасною душею. Мені дуже приємно, що маю такого колегу, що ми сьогодні знову зустрілися й на цій ниві працюємо. Хочу йому побажати, щоб він і далі тримався й шукав. В нього постійні пошуки – це чудово. Хай у нього й надалі народжуються прекрасні твори!
Михайло Поживанов, фундатор галереї «АВС-арт»:
Дякую, що ви сьогодні тут із нами! Для мене це свято. Коли я почав збирати свою колекцію, то Петро Сипняк став одним із перших, кого я побачив у Львові. Це була трійка – вони разом навчалися, вони товаришують – Петро Сипняк, Борис Буряк і Михайло Демцю. Потім знайомився ще з більшими метрами – Мінько, Медвідь, Флінта, Патик. Побачив класиків – Сельського, Звіринського, на яких вони навчалися. 
Пейзажі, чумаки, яких велика серія, дійства Петра Сипняка захоплюють. Сьогодні тут скомпоноване й те, й інше. Ми зібралися й зробили таку виставку. Всього тобі найкращого, Петре, щоб ти не тільки львів’ян радував, а й киян! Для мене це трохи символічно, адже маю дуже потужні особисті зв’язки як із Маріуполем, так і зі Львовом: нещодавно була виставка маріупольських мистців, а зараз тут ти – представник Львова, один із найкращих народних художників України. Дай Боже тобі здоров’я, натхнення, щоб ти й надалі нас радував! 
Петро Сипняк:
Дякую Михайлові – ми з ним давно знайомі, давно дружимо. Це людина особлива. Я не зустрічав людей, котрі так, як він, цікавляться мистецтвом, художниками. Дякую Аллі, що вона займалася експозицією, допомагала й це зробила. Я дуже задоволений. Я намагався показати по кілька робіт із кожної зі своїх серій. Звичайно,якби тут була площа разів у п’ять більша – то я би й це заповнив...
Михайло Поживанов:
Якби було і в сотні разів більше простору, то він би й це заповнив. Я був у Петра в майстерні – там є що виставляти. Він – один із найбільш працьовитих мистців: і дня не минає без творчості.
Петро Сипняк:
Щодо представленої теми чумаків і волів – то я порівнюю себе з цим волом. Це тварина дуже вперта, наполеглива. Хоч, у принципі, повільна, але дійде до свого, добереться туди, куди прямує. Так і я працюю – не спішу, опрацьовую всі теми, які вибираю, але дійсно кожен день. Дякую вам, що прийшли! Буду радий поспілкуватися. Дивіться, розказуйте, що вам подобається, – мені це потрібно. 
 

Афіша

«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ»22 квітня 2024

Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування…

Митці

Антип Петро Антип Петро
Народився 4 квітня 1959 р. у м. Горлівці Донецької області. У 1980-1984 рр. навчався в Пензенському художньому училищі ім. К.Савицького на відділенні скульптури. Паралельно вивчав живопис і графіку. 1982-1986 рр. – продовжував навчання в художніх майстернях В.Цоя та О.Бема. Із 1986 р. працював скульптором у Донецькому художньому комбінаті.