Чекаємо на поціновувачів нефігуративу!

 

Найперше хочу вам представити Олексія Петренка, який вийшов на нашу галерею через Оксану Маричевську, далі – колеги, з котрими працюють у тандемі, Євген Анічин та Іван Мамот. Троє мужчин представляють проект «Арт-місія», тему забутих імен. Чотири художники – мабуть, одні з найкращих, які є в Полтаві. Об’єднані однією темою: сонцем, світлом, темпоритмом Соні Делоне. І які всі різні при тій одній темі… У такому сімейному дружному колі ми домовилися й зробили виставку. Приємні моменти, коли легко, просто: прийшли, одне одному презентували, сподобалися, стали, зробили. Було хороше розуміння, хороші сонячні дні в Полтаві, хороша виставка молодих художників Іванюків (котрі, до речі, тут присутні)...

Розпочну зі слів подяки: все це відбувається завдяки Вам, Михайле Олександровичу, завдяки вашій галереї. Утворилася така співпраця між проектом «Арт-місія» й «АВС-арт». Ми бачимо полтавських художників в абстракції. Сам проект стартував із початку цього року трьома виставками в Полтаві художників, котрі тут присутні. Це Волков, Лавренко, Анічина. Виставки цих мистців будуть тривати й далі. Саме слово «місія» ми розуміємо як продовження, й не тільки в Україні. 

Сьогодні мене переповнюють емоції… Приїхав, заходжу сюди – вже змонтована експозиція, і зовсім по-іншому все працює. Приєднуюся до слів вдячності. Тут прийняли роботи, й вони тут тимчасово поселилися. Велике спасибі галереї… Полтавські художники підтримали ідею зробити присвяту нашій землячці Соні Делоне – це втілилось у таку потужну виставку-заявку. Дякую всім! Дякую художникам, що вони мені повірили, підтримали, оскільки важко було їх мотивувати.

Мені приємно, що сьогодні в цій прекрасній галереї представлені полтавські художники. Зрозуміло, що тут кращі з кращих (посміхається). Ви знаєте, Полтаву часто називають духовною столицею України, і тішить, що частина цієї духовності сьогодні тут, у Києві. Сподіваюся, з цієї виставки (хоча це вже давно розпочалося) почнеться наша мистецька дружба. Думаю, ми ще побачимо картини й інших полтавських художників, з іншими темами. Вважаю, вони достойні того, аби й кияни, і гості столиці знали про те, що є Полтавщина, є талановиті українські мистці. Хотілось би, щоб ми всі разом із вами отримали естетичне задоволення, споглядаючи цю красу. Ми на неї дивимося від ранку до вечора, але сьогодні тут в експозиції ми їх побачили по-іншому, по-новому. Всім спасибі – й фундатору, й працівникам. Думаю, дружба, яка вже зародилася, буде довгою, плідною й корисною для всіх нас.

Виникла тема... Була дискусія, що писати. Адже абстракція – поняття дуже розпливчасте. Тут, у Києві, відбулася перша всеукраїнська виставка абстрактного мистецтва – але кругових абстракцій на ній не представляли. Рондо, рух по колу, колові абстракції... Соня й Роберт Делоне займалися абстракцією ще з початку минулого століття, розвивали тему. Тож і ми підтримали. Працювали окремо один від одного, роботи не показували, щоб не було впливу. Я, наприклад, зробив тринадцять – а в експозиції всього чотири. Тобто претендував на персоналку. Зробив у форматі сто на сто сорок – мені сказали, що треба зменшувати, тож довелося зменшувати до вісімдесят на сто (сміється). В принципі, експозиція мені сподобалася – ясна, світла, не завантажена, кожна картина працює. Велика подяка організаторам!

Зараз ми бачимо певний бум абстракції в Україні... Вважаю, що абстрактне мистецтво дуже цікаве й складне. Всі представлені тут художники пройшли серйозну школу. Щодо моїх робіт – вони написані 15-20 років тому, й тільки одна свіжа. Коли мені запропонували виставитися, то ці роботи просто витягнули з гаража, протерли пил і представили глядачеві (сміється). Звичайно, відкриваю сам себе – чим займався 10-15 років тому… Настав час затребуваності. Я робив персональну виставку абстрактного мистецтва в Полтаві, й мені закинули, що ношуся з абстракціонізмом, мовляв, в Італії це вже давно викинули. А ми ж не в Італії! Ми розвиваємося по-своєму. Відродження в Німеччині було в один час, а, наприклад, в Англії – в інший… Вважаю, що виставка вдала, і вдячний, що нас прийняла столиця.

Мені складно щось додати до сказаного. Чому абстракція – для мене зрозуміло. В наш час інформаційний простір перенасичений: багато слів, багато інформації, багато шокового. Коли відходять зримі образи, коли є можливість говорити мовою тільки чистих, підсвідомих емоцій, то це найкраща форма висловити те, чого не можна виразити словами. Або зобразивши яблуко, або літак, або, вибачте, танк... Дуже вдячна організаторам: коли відразу зайшла сюди з дороги, то відчула себе як удома. У мене не було відчуття відірваності. Це, мабуть, найвищий рівень мистецтва галериста. Вдячна людям, які знайшли терпіння й можливості мене замотивувати до участі.