AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Музи не мовчать

Музи не мовчать

10 грудня 2013

«
»

Мистецтво – це завжди подолання усталених меж, вихід за рамки звичного й снага високого духу. І тому – перефразовуючи відомий вислів – музи не можуть мовчати, навіть коли говорять гармати. Попри напружену соціополітичну ситуацію в країні, ми відкрили виставку Романа Опалинського. Попри складні погодні умови, нам таки довезли роботи художника зі Львівщини.
Виставка «Симфонія дерева» наповнила зали галереї особливою атмосферою – фантазійною, життєствердною та світлоносною. І муза Романа Опалинського промовляє до глядачів благородним стилем його міфопоетичного малярства.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Мені дуже хотілося, щоб у цих стінах панував дух підтримки Майдану, щоб цей мистецький острівець, глибоко закорінений в українство, все-таки підтримував його любовну агресію, позитивну агресію. І слава Богу, що все-таки виставка відбулася, роботи доїхали до Києва.
Ці всі роки, часи в такій смолі квацяли й вимазували мій народ, нас із вами... Як у Ліни Костенко в «Записках…»: один із героїв каже, що він звик, що його забороняють, звик, що йому не дають ходу, але він не звик, що його ображають і принижують. І, власне, так зомбують: ми й не держава, ми не здатні до якихось рішучих кроків... Ми – довготерпеливі, й, може, ця довготерпеливість інколи гидотна, але ми не звикли, щоб нас ображали, принижували. Може, зараз народ дозрів сам до себе. Мені здається, ми сьогодні дорівнялися самі до себе.
…І ця тема, яка бринить із робіт мистця, яка виростає з дерева деревом гармонії, деревом шляхетних високих вібрацій. Тут звучить симфонія нашого українського духу. Вона заглиблена в корені на цій землі й вершинно струменить у божественні вищі структури.
Пане Романе, Ви тут, у цих стінах, щоб люди могли спуститися з Майдану й погріти душу. Сьогодні приходили відвідувачі й були подивовані тим, скільки тут від ікони, від праукарїнських джерел і як це гармонійно, достойно та глибоко викладається модерновими засобами. Я рада, що в нас у Києві – така родзинка, що роботи доїхали, цілі-здорові, що тут є автор, що ви сьогодні тут колом трохи грієтеся й тілом, і душею.
Валерій Шкарупа, мистець:
Я дякую пані Аллі, що це настільки унікальна галерея, яка пропонує й пропагує всю величну мистецьку мапу країни, найпотаємніші її куточки. Це зовсім унікальне явище.
…Левкас – дуже давня техніка, але кожен мистець підкорює її по-своєму. І мені здається, що в Романа Опалинського це підкорення взаємне. Тут є взаємини, є матеріал і є віддача. Тут багата техніка, яку левкас набув за тисячоліття. Це й рельєфи, і свідоме нанесення позолоти, посріблення. Але в даному випадку Роман здійснює ще незбагненнішу річ – наповнює левкасний світ своєю міфологією. Це найдивовижніше, що може автор. Показати своє бачення світу – невловимого в розумінні сьогомиття, такого чарівного й дивного, мінливого, але який співпадає з вічністю. Це такий подарунок долі. Я дивлюся на роботи – як сьогодення переходить у вічність… Дякую за те, що ми – свідки цього!
Алла Маричевська:
Попри весь хаос, попри те, що ми впадаємо в якийсь цинізм, у нас є люди, котрі бережуть гармонію. Бережуть тисячоліттями виплеканий гармонійний, високий, достойний, благородний наш світ.
Юрій Кухарук, історик:
Я – археолог за фахом, але живопис, історія для мене – не пустий звук. Давно відвідую виставки, знаю багатьох сучасних художників, якоюсь мірою – історію живопису… Але хочу зараз сказати про інше. На Андріївському узвозі, зовсім поруч із галереєю «АВС-арт», працював колись Ростислав Олександович Синько, мій давній друг, – директор музею Кавалерідзе. І він якось зміг створити те середовище українства, яке збиралося в музеї. Відбувалися виставки…
Пані Алла не ганяється за тими іменами, котрі на слуху, вона знаходить перлини в нашому мистецтві. І ця виставка –така різдвяна, святкова. Цього оригінального й самобутнього художника варто б виставляти перед кожним новоріччям.
…Коли не стало Синька, колектив музею перестав бути осередком українства. І ним для мене стала ця галерея. Приємно бачити патріотично налаштованих людей, котрим не байдуже, якою буде доля України.
Тетяна Добко, Національна бібліотека України ім. В.Вернадського:
Хочу подякувати художникові за те, що в цей час, зимовий, холодний, трошки революційний, він привіз виставку. Вражена. І дуже щаслива, що відкрила для себе такого унікального, самобутнього автора. Роман Опалинський має свій внутрішній стрижень і творить власний мистецький світ. І цей світ – щасливий. Тому всі й кажуть, що картини – сонячні, радісні. Мабуть, для такої інтерпретації художник знаходить сили у власній душі. Цей світ може здаватися казковим, нереальним, але також і знайомим. І в ньому хочеться перебувати якомога довше. В цих роботах – і генетична пам’ять, і наші прадавні джерела, і стежка, яка проходить через долю, й колесо життя, млин… Ця виставка – оптимістична, й я вірю: завдяки таким мистцям ластівки прилетять, весна прийде. Хочу побажати панові Роману творчого натхнення, радості і всього найкращого. Хай Вам щастить!
Роман Опалинський, мистець:
Я себе почуваю трохи ніяково, бо не думав, що в такий час прийдеться виставляти саме ці роботи – оптимістичні. Така українська байка на дереві – а тут, по суті, революційна ситуація. Люди не сплять, недоїдають, стоять на Майдані... Багато моїх друзів дзвонили, що не прийдуть, бо стидаються свого вигляду. І я кажу: напевне, важливіше бути там, ніж тут. Думаю, вони для тому там і стоять, щоб цей байковий світ, котрий у мене на дереві, був у реальності…
Фактично, я не підготувався до тієї ситуації, бо треба було би щось більш кардинальне, революційне за сюжетом малювати. Вийшло так, як є. Але думаю, кожен художник повинен пропагувати прекрасне, не дивитися на те, що нас оточує. Бо в нас у житті й так багато екстриму і негативу. А коли ще пропагувати з книжок, полотен – людина зайде в тупик. Треба йти до чогось світлого, і крокувати впевнено.
…Я стараюся пропагувати український дух, пісню, народні традиції, котрі передаються з покоління в покоління. Як виходить – на ваш розсуд. Дуже дякую, що ви в такий час, в таку морозну погоду прийшли. А пані Аллі дякую за організацію, бо їй це непросто було – виникли різні проблеми в дорозі, поки лише вчора ввечері роботи сюди доїхали.
Алла Маричевська:
Пане Романе, Ви не повинні перейматися тим, що в революційний час – можливо, не та тема. Думаю, на Майдані зараз твориться новітній міф. І, думаю, національна ідея, закладена в нашому гімні, – душу й тіло ми положим за нашу свободу – на цьому Майдані має втілитись. І тоді далі будемо думати про наступний етап національної ідеї. Власне, яким той новітній міф буде, й як його далі вибудовувати, – Ваші роботи це якраз і показують. З якого ґрунту все має рухатися далі… Ви тримаєте традицію, світоглядну ґрунтовну ідею, й мені здається, що новітній міф, котрий зараз витворюється й котрий Ви підпираєте мистецтвом, буде адекватний. І, зрештою, в ньому всім нам буде комфортно.
Роман Опалинський:
Будемо надіятися, що суспільство зміниться й не буде мовчки терпіти цей гніт, і моральний, і фізичний, який нам нав’язаний, – а ми лише спостерігаємо… Напевно, крапка вже поставлена.

Афіша

«СІРА ПЕЙНА»19 березня 2024

«Сіра Пейна» – нова виставка живопису й графіки Анатолія Дністрового, названа, як і його нова повість «Сіра Пейна» (К.: Віхола, 2023. – 208 с.), що презентуватиметься в рамках події 13 квітня. Колір Payne’s grey, інспірований палітрою англійського художника Вільяма Пейна, добре відомий серед живописців і акварелістів – він відзначається темною глибиною з металево-синім відтінком.

Митці

Ткаченко Катерина Ткаченко Катерина
Народилася 1980 р. в Харковi. Закінчила Харкiвське художнє училище за фахом «живописець – викладач». Випускниця Харківської державної академії дизайну та мистецтв, спеціалізація – монументальний живопис у майстерні історичного живопису В.Гонтаріва. Член Молодіжного об’єднання НСХУ.