Політ над нізвідки-ніде-нікуди
25 лютого 2014
Політ – це відчуття легкості. Як у спілкуванні з Олексієм Малих. Власне, як і в спілкуванні з його роботами. Це та легкість, котра необхідна, щоб вільно подорожувати Олексієвими візіями, не стримуваними фігуративом, вдивлятися в примхливо-примарну живописну поверхню, розшифровувати знаки, залишені фарбою, тактильно осягати таїну дерева-артефакту. Нізвідки-ніде-нікуди – триєдність невизначеності, котра, проте, точно вкаже напрямок руху тому, хто вловлює тонкі коливання простору.
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Ми задумали цю виставку ще рік тому, а місяць тому відбирали роботи. І, незважаючи на складну ситуацію в країні, все-таки вирішили відкриватися… В контексті нашої виставки не можна оминути ці події, бо вони показали, що двадцять років продукування ерзацу, цинізму нівелювали розуміння глибини, відчуття духовної вертикалі. І воно загострилося. Тож тішуся, що сьогодні ми рухаємося далі. …Останніми днями мене жахнуло, що люди не розмовляють. Вони закрилися в собі, осмислюють, як жити далі. Як повернутися до поцінування родини, чоловіка, жінки. Мені дорога сьогоднішня виставка, бо в Олексієвих роботах усе це є, те, що останніми роками губилося. Ідеї патріотизму, пасіонарність нашої нації були затерті, знівельовані. Попрошу дозволу в Олексія, щоб виставка була в пам’ять Небесній сотні. Ті глибини, які в нас є, та висота духу присутні в його роботах.
Віктор Рижих, мистець:
Скажу як найстарший. Я Олексія дуже люблю й ціную. На його роботи звернув увагу давно – плюс-мінус пів мого життя (сміється). Ця виставка повчальна своєю свободою. Її цілісність досягнута не формально, не прийомом, схемою, а відчуттям.
Ксенія Малих, мистецтвознавець:
Скажу як мистецтвознавець, а не як дочка. Я давно архівую й займаюся аналізом робіт тата. Важливо, що Олексій у своїй творчості не зупиняється на якомусь одному прийомі, ході, чим грішать багато художників. Це дозволяє мені щиро пишатися тобою. Кожен може відкрити у твоїх роботах щось своє. Я з дитинства вчилася на твоїх роботах, як бути чесною з собою. Адже в творчості це дуже важливо, бо інакше неможливо зробити достойні, справжні речі. Які б теми й задачі ти перед собою не ставив – тримаєш цю чесність. Дякую тобі!
Алла Маричевська:
Коли вибирали в майстерні роботи на виставку, то я розгубилася. Стільки неповторних полотен… А хто надихає? Муза!
Марина Афанасьєва, галерист:
Можна, я не як муза буду, а як історик цієї виставки, бо вона постала на моїх очах. Отож, як виникла ця ідея. Льоша… Олексій.
Олексій Малих:
Андрійович (сміється).
Марина Афанасьєва:
Олексій Андрійович побував на численних пленерах протягом останніх років. Наприклад, в Іспанії, Польщі. Були прекрасні пленери у Криму, в Одесі. І те, що ми бачимо сьогодні, – враження від подорожей. Не тільки від подорожей минулих, але й передчуття мандрів майбутніх. Так постала ідея квартирника, де б експонувалися нові роботи. І квартирник за назвою «Нізвідки. Ніде. Нікуди» відбувся. Минуло буквально декілька місяців, і ситуація змінилася. Роботи додавалися. Тут є, наприклад, робота «Вершник». Олексій завершив її буквально за декілька днів до відкриття виставки. Ви самі все побачите – ті емоції, враження, відчуття, що доклалися до сформованої ідеї… І тут я вже хочу сказати як працівник галереї «Триптих», де часто виставлялися роботи Олексія. Мені дуже приємно, що пані Алла його запросила, бо в іншому просторі – на цих стінах – картини виглядають зовсім по-іншому. Але стіни – це стіни, а галерея – це люди. Тому дякую, що не відмовилися від виставки за такої ситуації в нашій країні… Сьогодні прийшли наші друзі. Й мама Олексія прийшла. Я вдячна всім, хто завітав на виставку!
Алла Маричевська:
Марина мене вразила однією думкою у своїй статті – вона написала про те, що ми всі останнім часом маємо працювати тут і зараз. Творчість перестала працювати на вічність. Та Олексій працює на вічність…
Валерій Шкарупа, мистець:
Ми з Олексієм декілька років поспіль спілкуємося й працюємо. Хочу сказати, що він дуже архетипічний. Це архетип нашого сьогодення, який тримає вертикаль, бо в кожній роботі присутня вічність. Я дуже радий із ним спілкуватися!
Олексій Малих, мистець:
Сказали вже дуже багато. Критик-дружина, критик-дочка… Вже від мене й галереї подякували (сміється). Тут багато нових робіт, але є й полотна з попередніх проектів. Деякі їздили в Суми, Запоріжжя. Ми спробували їх об’єднати. …Які б нові теми й засоби я не знаходив – лишаюся тим самим. Останні роботи – ще зовсім свіжі, бо не можна бути поза контекстом сьогоднішніх подій. Ці відчуття настільки глибокі, що їх не можна приховати. Ллються сльози, все з душі виливається в ці роботи. Хоча не можна сказати, що я навмисне робив якісь композиції. …Узагалі-то я з Уралу, але давно вважаю себе українським художником. Радий, що ми несемо у світ свою культуру, а головне – прагнення до свободи. Слава Україні! Героям слава!
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Контратович Ернест Рудольфович
(17.06.1912, с. Кальна Розтока, тепер Словаччина. - 23.12.2009, Ужгород) – український живописець. Навчався (1928-1932) у Публічній школі малювання в Ужгороді (у Й.Бокшая, А.Ерделі). Закінчив Ужгородську учительську семінарію (1932). Член СХУ (1946, Закарпатська організація).
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)