Вітер волинської весни

Живопис волинської художниці Оксани Ядчук-Мачинської наснажений атмосферою її рідного міста Луцька, барвами близьких просторів і далеких країв, котрими вона мандрувала, напівтонами снів і мрій, чистотою й свіжістю чуттів. Такою настроєвістю зустрічала глядачів персональна виставка мисткині, котра відкрилася в галереї «АВС-арт».
Пані Оксана привезла до Києва як зовсім свіжі, так і давніші роботи. Різні за образною системою, вони об’єднані тонким ліризмом та дивовижним світінням кольорів.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Мені приємно, що такий весняний акцент в експозиції пані Оксани звучить у нас сьогодні в галереї. Світлий, гарний. Як сказала пані Оксана, цей світ, ця весна вродилися із сонячного проміння – як у її роботі «Священний бик»… Ми довго думали, як назвати виставку. І не знаючи того, що одна з робіт художниці мала назву «Білий вітер», зупинилися саме на такому варіанті. Як виявилося – дуже доречно, адже пані Оксана зазначила: білий вітер у неї – це вітер надії, чистоти, сподівання.
В її роботах мене подивувало те, що в ці важкі часи людина лишилася така дитинна, в хорошому розумінні, романтична, нема агресії, є тільки чисте світло. І якщо це смуток – то він теж світлий, якщо любов – то романтична, якщо настрій – то медитативний і благоговійний. Мабуть, таки справді ці важкі часи спонукають до того, щоб зберегти в собі все людське. Можливо, це звучатиме трохи патетично, але скільки людей зламалося – а пані Оксана несе такий світлячок, береже його, віддає людям і наснажує світлом, радістю та спокоєм, котрий дає момент зосередженості, концентрації й руху вперед.

Вікторія Кудрявцева, культуролог:
Хотілося би сказати про композиційні особливості робіт. Ці пропорції – якісь неземні, витончені; всі силуети героїв, образів, персонажів – це струна, видовженість. І в мене виникла паралель із іконописцями. Можливо, вони намагалися відійти від земного й показати щось високе, неземне. Тому й пропорції змінювалися – аби людина відійшла від буденного на якусь медитацію, яка, наприклад, у роботі пані Оксани «Медитація». Мисткиня – як світський іконописець, котрий одухотворяє нашу щоденність. Це, мабуть, і робить її живопис таким позитивним, світлим. І той вітер є білим і спонукає на якісь прекрасні зміни…
Думаю, кожен може помітити, що навіть зима в неї – не холодна, а тепла. І синій не відштовхує, не захолоджує. Це як у малих голландців, Брейгеля – залюбленість у деталі, сюжетні й побутові дрібнички, котрі ми проминаємо й не бачимо. Пані Оксана зізналася, що вона дійсно намагалася відійти від деталізації й написати експресивнішу, динамічнішу роботу. Як зараз полюбляють: поставив пляму, підписався – й готово. Але мисткиня повертається до полотен, плекає їх, випрацьовує. В неї немає циклів, хоча й намагалася так працювати, робити серії, аби легше було об’єднати доробок у певну експозицію. Але тут кожна робота сконцентрована і вміщує в собі цілий світ, ідею, емоцію, які можна, в принципі, розплескати на 10-20 полотен. І тому в нас сьогодні є така чудова нагода – побачити не один цикл, а багато самостійних, знакових, етапних у творчості пані Оксани робіт.
 

Алла Маричевська:
Зараз уже втомилися від агресії, від вивертання назовні всіх людських нечеснот. І знову починає цінуватися хороше володіння академізмом; фігуративний живопис знову набирає цінності... Мені здається, пані Оксані треба частіше до Києва, частіше себе проявляти. В неї якраз і відчувається таке вправне, потужне володіння академічним ремеслом – у хорошому розумінні цього слова. А вже шукаючи шляхи, засоби перетворення своїх образів, мисткиня надає роботам сучасності.
Мені здається, тут її творчість має перспективу, й вона прозвучить у столиці. Бо зараз у нас галереї виставляють переважно місцевих, і кияни – «балувані». А ми працюємо над тим, аби представити якнайбільше художників із регіонів, щоб столиця побачила, які хороші мистці в нас є, яке життя за межами Києва. Це те, чого столиці бракує, бо вона зациклилася й доволі часто ходить по колу.
 

Оксана Ядчук-Мачинська, мисткиня:
Ви так багато й чудово говорили, що, в принципі, все вже сказано. Я людина пензля, і все, що могла найбільше сказати, вже сказала, – це те, що перед вами. Але, звичайно, я дуже рада бачити вас усіх, бачити друзів, котрих дуже давно не бачила!
Приємно зустрітися саме в цьому залі, який навіть без картин випромінює позитивну енергію. Рік тому, гуляючи містом, я знайшла «АВС-арт», зайшла й відчула таку гарну енергію, що захотілося виставити тут свої роботи. Я скромно залишила в галереї свій буклетик… Не пройшло й року, як Віктор, мій чоловік, каже: «Оксано, ти чому пошту не дивишся? Там уже місяць висить якесь повідомлення». Подивилася – а це від галереї. Я була щаслива, хоча й не збиралася до Києва, бо минулого року робила виставку в Музеї гетьманства.
Думаю, щороку в столиці виставки робити – це треба мати дуже багато сил, енергії, аби напрацювати якусь інформацію для глядачів. Бо картини художника – емоційно-інформаційне поле, і треба його поповнювати й самому автору, і щоб глядач мав нові візії. Постійно ті самі роботи по містах возити можна, але в одному місті… В мене особисто не прийнято одну роботу двічі в галереї виставляти. Може, це й неправильно… Але так вийшло, що в цій експозиції є третина робіт із минулорічної виставки. Може, хтось їх бачив? Ні? Тоді це добре, це будуть нові роботи для всіх. Дивіться, розглядайте, може, щось знайдете спільне в душі вашій і моїй, може, порадієте разом зі мною, бо позитивна енергія, яка мною керує, тут присутня.
Погоджуюся з тим, як охарактеризувала мої роботи пані Вікторія. Ірреальне тут поєднується з реальним… А концепція, думаю, не обов’язково має бути тематична. В цьому залі її створює атмосфера картин. Це й є концепція – позитивна енергія атмосфери виставки. І якщо вам ще захочеться сюди зайти протягом трьох експозиційних тижнів – це дуже великий плюс. Значить, я недаремно везла з Луцька свої роботи.
І я, в першу чергу, дуже вдячна своєму чоловікові – якби не він, цієї виставки не було б. Віктор мені дуже допоміг в організації. Вдячна пані Аллі й чудовому колективу галереї. Я щаслива, що співпрацюю з вами, що ви зі мною співпрацюєте!
…Сюди має підійти поетеса Олена Ясинецька – це дуже цікава людина. При знайомстві з нею виявилося, що ми дуже схоже мислимо. Я видала невеликим накладом результати нашої співтворчості – набір листівок, де картина поєднується з віршем. Із цією своєрідною збіркою-альбомом можна ознайомитися в галереї – вона викладена на рецепції. Її поезія й мої картини, які ніхто ні під кого не робив, це оремо народжені твори. Ми не були знайомі, а коли вже Олена прийшла в мою майстерню, то сказала: «Так у тебе ж мій вірш!» Я ж читаю її поезію й кажу: «Ти словами говориш те, що я роблю на полотні!» Це ніби співпадіння. Хоча, як на мене, у житті взагалі не буває випадковостей...
 

Олена Ясинецька, поетеса:
Хочу всіх нас привітати з цією подією! Ангел Благовісті приносить саме таку квітку, як зараз у моїх руках, – білу лілею. І для мене блага звістка, коли Оксана виставляється в Києві. Радію з того, що київська публіка – прискіплива, вишукана – розуміє: у провінції народжуються перлини, талановиті художники, унікальні люди з таким багатим духовним світом, із таким серцем. Я дуже рада, що це відбувається навесні, бо весна – символ оновлення, розквіту. А ти, Оксано, перебуваєш зараз у розквіті. Ти для мене завжди будеш дівчина весни, бо всередині тебе, в серцевині твоєї творчості є щось таке вічно розквітле, вічно юне, справжнє, здатне до постійного оновлення!

Афіша

«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ»22 квітня 2024 Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… Читати далі »

Митці

Бевза Петро Народився 1 січня 1963 року. Живе і працює у Вишневому та в Києві. 1985 року закінчив Київський державний художній інститут. Із 1990 року – член Національної спілки художників України. Читати далі »