AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Книжковий Арсенал

Книжковий Арсенал

29 травня 2011

«
»

Відбулася презентація художніх альбомів «Петро Бевза: Живопис» та «Мистецтво довкілля: Україна 1989-2010» на Книжковому Арсеналі. Книги представляли арт-директор галереї «АВС-арт» Алла Маричевська, художник Петро Бевза, засновник і куратор Міжнародного ленд-арт-симпозіуму «Простір покордоння» Ганна Гідора. За підтримки видавництв «Скай-Друк» та «Софія-А».

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Перед початком презентації я пройшлася Арсеналом цілеспрямовано: хотіла побачити, які є ще альбоми саме наших українських сучасних художників. Сподівалася, що хтось виділить навіть не бокс, а хоча б поличку. Тому подумала, що презентація альбому Петра Бевзи і «Мистецтва довкілля: Україна 1989-2010» сьогодні ексклюзивне. Я думала, чи прийде хтось із чужих, чи ні. Але мені стало тепло від того, що ми зустрілися знову, бо бракує живого спілкування. Щоб не пофейсбучити, не в Інтернеті, а вживу. Я б хотіла, щоби сказав Петро, бо духовний стрижень все ж таки тримав Петро.
Петро Бевза, мистець:
Я хотів би представити організаторів цієї події. Алла Маричевська, котра якраз і була стрижнем, на який це все накручувалося. Пан Микола Скиба – автор передмови, заступник директора Національного художнього музею України, арт-менеджер. Також хочу представити Наталку Примаченко, яка представляє видавництво «Скай-Друк», пані Ірину Ончукову – виконавчого директора галереї «АВС-арт», Мирославу Крат – завідувача українських літер – та Вікторію Шупікову – завідувача англійських літер.
Микола Скиба, арт-менеджер, заступник директора Національного художнього музею України:
Робота над книгою для мене була справжньою насолодою від тексту і того матеріалу, з яким працював. Не все складалося гладко, доводилося кілька разів звертатися до тих думок, що вже були сформовані, незаперечні, а через деякий час видавалися банальними, але в цій роботі складання і розбирання розкривалося те, чого не помічав, над чим не замислювався. Зміна темпоритмів дала можливість побачити те, що ми часто не помічаємо в звичайному куті зору. Для мене це була ретроспекція творчості Петра Бевзи від перших спроб і заявок про себе до вже зрілих вистояних філософських циклів робіт, як-то «Острови», «Нога Судьби»
Виникла тема вітру, який закрутив ціле покоління. Але хтось знайшов свою нішу, а хтось рухається далі, як Петро Бевза, весь час налаштовується на цей вітер. Для того, щоб художник міг виконувати цю місію – давати відчуття свіжості світу, він сам повинен теж на якийсь порядок вище ставити собі планку. Потім прийшла думка про вибір буття – ми багато говоримо про приховані сторони буття, неочевидне, випадковість, витіснені комплекси. Непізнане часто є не просто витісненим, а тим, що не увійшло в наше повсякденне життя. Це ті грані екзистенції, які можна відкрити, розкручуючи клубочок образу.
Робота над альбомом – це досвід естетичний, мистецький, людський, яким я завдячую Петрові Бевзі. Я відкрив для себе поєднання думки і спонтанного емоційного руху. Роботи дуже насичені і відкриті в кольорі, активні. Можна насолоджуватися нюансами кольору, просто плавати, але якщо ще вловити цей ритм думки, який складав художник, то отримаєш набагато більше. І ще цінне для мене вміння Петра Бевзи бути тим фарватером серед багатьох мистецьких течій, в яких легко загубитися.
Петро Бевза:
Коли ми почали робити альбом, то в мене було питання, хто буде займатися дизайном книги. І мені дуже хотілося, щоб дизайнером книги був хтось інший, а не я. Я довго думав, бо є дуже багато хороших художників. Але мене щось зупиняло. Особливо мене зупиняв великий швейцарський дизайнер, типограф Ян Чихольд. Колись давно я купив його книгу і вирішив спробувати втілити ті засади, які він розробив, і подумав: а на кому ж пробувати, як не на собі?..
Я хотів би продовжити ідею, покласти схему Чихольда, котрий ішов від класичних ренесансних схем, в основу альбому про іншого художника.
Головний позитив, який тут є, – це великі поля, виділене поле тексту. Маємо титульний аркуш двома мовами, химерний зміст: свого часу був литовський фотограф Альгімантас Александрявічус, який зробив таке фото, яке було гріх не поставити. І вийшло фото автора і зміст одночасно.
Обов’язкове поле вільне. Як говорив Архипенко, в скульптурі важлива не сама скульптура, а те поле, яке навколо неї, яке вона притягує. Я дав проявитися цій любові до білого поля максимально. Кожен розділ починається з фото виставкового залу. Велику статтю до альбому написала Ольга Лагутенко. Стаття подана двома мовами, чорним – українська версія, сірим – англійська. Так само всі підписи. Ось зразки, коли є багато картинок і коли дві – стандартний розворот. І те, що я завжди хотів зробити, – це фрагменти. Мені здається, в живописі це важливіше, ніж в інших ділянках, бо в кожного художника є свої інтонації, свої фактури. Також зроблені великі розділи й підрозділи, щоб не було нудно. Кожен підрозділ має свою назву і думку, тут є тексти Марії Протас, Олега Сидора-Гібелинди, Сергія Кримського. І біографія: тут намагався відродити традицію Радянського Союзу, коли давали біографію, де було написано, що відбувалося в житті, і фотографії. Наприклад, я довго спілкувався з Петром Лебединцем, Олексієм Литвиненком і не міг цього не подати. І закінчується книга класичною схемою – список виставок.
А зараз хочу запросити Ганну Гідору, щоб перейти до іншого альбому, який сьогодні презентуємо. Він називається «Мистецтво довкілля: Україна 1989-2010».
Ганна Гідора, мисткиня:
Найперше, що хотіла сказати, цей альбом – це ідея відобразити творчість художників ленд-арту за певний період часу і це, перш за все, наше авторське бачення, бо нас було лише двоє і були матеріали різних авторів. Хочу висловити величезну подяку Олегу Красносельському із Запоріжжя, який виявився небайдужим до художників ленд-арту. Він одного разу приїхав у Могрицю і запропонував видати книгу. Була не лише ідея, а ще й його гроші – немалі, за що ми йому дуже вдячні.
Петро Бевза:
Хочу додати, що він наполягав на тому, аби ми не згадували в книзі його ім’я. Пригадуєте, як Жванецький казав: «Доцарапайте моё имя на памятнике Райкину», тому що багато текстів було його. А Олег виявився, навпаки, дуже скромною людиною.
Ганна Гідора:
Відколи відбувся перший симпозіум ленд-арту, до сьогодні вже з’явилося вісім таких симпозіумів та фестивалів. Зібралося дуже багато молоді, якій немає на чому вчитися, яка хоче бачити, що робить старше покоління. Це така собі книжка для студентства, яке не має літератури в цьому напрямку.
Володимир Горбатенко, доктор політичних наук, професор:
Я знайомий із Петром Бевзою років тридцять, спостерігав за його творчим шляхом. І цікаво подумати над тим, ким би став Петро Бевза, якби не став художником. Думаю, став би творчою особистістю в будь-якій сфері. Я пам’ятаю, як працював у кінці 80-х у Музеї Великої Вітчизняної Війни, а він служив в армії, і мені треба було прочитувати щоденні газети. Раптом я натрапив на його вірш, який мене вразив. І я зрозумів, що він буде поетом. Коли він вступив на відділення архітектури, то я побачив по його очах, що він буде прекрасним архітектором. У віршах було дуже свіже, дуже молоде відчуття світу: «І ми були, мов золоте насіння у яблука доспілій тишині», «…павучок над простором і часом – небесних струн земний смичок». Мабуть, це були художні образи, які потім йому вдалося втілити у своїх полотнах, що передають світле відчуття.
Не таким простим було його становлення – це був період соціокультурного зламу. Те, що такі виставки відбуваються сьогодні в цьому приміщенні – якби нам про це сказали в кінці 80-х, ми б не повірили. І якби Петро в ті часи хотів видати цей альбом, то стояв би на черзі років 200. Що характерно для цього художника – це відчуття свободи, мабуть, тому він і став художником. У його роботах нема фальші. Це абсолютне відчуття кольору. Я завжди дивувався, чому в нього гори такого кольору, ліс може бути коричневим, поки він не повіз мене в гори і не показав, як міняється ліс під сонячним світлом, як змінюються гори.
Я хотів би передати своє враження від альбому Петра Бевзи: це намагання передати свій часопростір, щоб не тільки він сам запам’ятав цей світ, а запам’ятали ті люди, які його оточують.
Петро Бевза:
Хочу попросити ще сказати слово Діану Клочко. Вона була головним редактором видавництва «Грані-Т», з нею ми зробили книгу про Городецького «Виклик будівничого».
Діана Клочко:
Я слухала сьогодні промови про пана Петра і порівнювала з тим, що знала. Звичайно, ленд-артівські роботи я не знаю, бо не була в тому просторі, але те, що я знаю про роботу з книгою, – це надзвичайна вимогливість, це вимогливість, від якої можна збожеволіти, це робота в постійному відчутті струму високого вольтажу. Не можна зробити нічого поганого в жодному розвороті, в жодній крапці, в жодній картинці, фотографії. Треба відповідати найвищому стандарту. Я зрозуміла виклик будівничого як виклик Петра Бевзи, бо цей альбом не зміг би відбутися без нього. Коли я дивилася на ці книжки, то впізнавала його стиль. Це вже формування образу книжки. Мені дуже хочеться побажати, щоб це була ціла серія. Вона вплине на розуміння того, що таке взагалі сучасний український альбом, бо тут є таке поштиве ставлення до всього – від шрифта до пропорцій текстуального й візуального, якості паперу. Я розумію, що кидати Петра від живопису в книжкову справу – це пхати в трошки інший бік, але мені б дуже хотілося, бо те, що робиться в українських альбомах – це різностиль та багато кітчу. Те, що робить Петро, – це ліки від кітчу. Для мене було дуже радісно знати, що ці книжки є...
Петро Бевза:
Те, про що пані Діана говорила, вже реалізує галерея «АВС-арт». Саме ця книжка, про яку говоримо, входить до серії «Імена». Окрім цього альбому, в серії вже вийшли альбоми Бориса Буряка, Олега Мінька й Феодосія Гуменюка. Хочу подякувати панові Михайлу Поживанову, який дав поштовх для створення цієї серії.
 

Афіша

«СІРА ПЕЙНА»19 березня 2024

«Сіра Пейна» – нова виставка живопису й графіки Анатолія Дністрового, названа, як і його нова повість «Сіра Пейна» (К.: Віхола, 2023. – 208 с.), що презентуватиметься в рамках події 13 квітня. Колір Payne’s grey, інспірований палітрою англійського художника Вільяма Пейна, добре відомий серед живописців і акварелістів – він відзначається темною глибиною з металево-синім відтінком.

Митці

Коцка Андрій Андрійович Коцка Андрій Андрійович
(23.06.1911, Ужгород – 3.11.1987, Ужгород) – український живописець. Навчався (1927-1931) у Публічній школі малювання в Ужгороді (у Й.Бокшая, та А.Ерделі); на відділенні монументального мистецтва в Академії образотворчого мистецтвва в Римі (1940-1942, у Ф.Ферроці).