Мистецький доробок Наталії Ярової дивує (саме дивує, бо таке рідко трапляється серед художників) передусім стилістичним різноманіттям і творчими рішеннями. Ще більше подивовує те, що різнобіжність індивідуальної манери аж ніяк не розминається з високою якістю робіт. Рівно однаково всім картинам притаманні високий професіоналізм, естетика краси, культура лінії й мазка, композиційна виваженість, колірна вишуканість. Зрештою, така стала якість творчої праці стверджує конкретну відповідальність мисткині перед наділеним Богом талантом, а також її готовність до миттєвої відповідальності за вибір власної форми Буття, що водночас звільняє людину від формальних установок і забобонів традиційної чи то фахової, чи назагал людської думки.

Власне, в цих координатах творчості динамічно виображується, трансформується й набирає глибини образно-символічний зміст полотен Наталії Ярової, крізь який проступає інтелектуальний темпоральний шлях, що синтезує й духовний. Усвідомлений шлях до самого себе.

Картини, виконані у класичній реалістичній стилістиці, переважно камерні натюрморти 1970-х років, – це споглядання предметного світу: розмаїтого, досконало організованого в гармонійному ритмі. У квадратному форматі картин – квіти, ягоди, весни, осені, літа в добробутніх побутових предметах. Плоди праці чотирьох природних стихій – землі, сонця, води, повітря. Образи цілісності й повноти життя, писані з натури широким мазком із фактурними акцентами та переважно в теплій колірній гамі, звучать, вібрують у ритмі світла.

Пейзажі 1980-х – це вже не «наочні» сюжети, а краєвиди-імпресії, краєвиди-асоціації. Тут натура – умовний символ, позаяк Наталія Ярова більше прислухається до відлуння вібрацій довкілля в собі. Хоч у картинах більше стилізації та узагальнення, однак оптимістичний настрій духовної насолоди вічністю буття – незмінний.

1990-ті спричинили і світоглядні, й творчі трансформації мисткині. Захоплення східною філософією й мистецтвом, метафізичні розмисли та екзистенційні шукання дали у висліді перехід до абстрактно-символічної манери письма. Якщо цикли «Дощі» та «Чайники» – це віднайдення авторських формальних рішень, то віднайдення векторів духовного розвитку та формування цілісного світогляду розкриває створений Яровою цикл робіт з образом птаха. Тут птах – символ людської душі, розтерзаної власним егоїзмом та гординею, її драматичні пошуки втраченої гармонії, що прагне вирватися з клітки матерії й долучитися до Єдиного. Тепер, розуміючи, що світ безконечно мінливий, що врівноваженість Природи – найбільше щастя Життя, мисткиня силою свого пензля розриває клітку. Душа вільна. …Вона ще рефлексує про волю символічно-гротескними ущільненими образами урбаністичного пейзажу в серії «Місто Х», а через простоту мотиву й лапідарність форми холодно-теплим колоритом смакує певне якість гармонії між людиною і природою в сільських краєвидах.

2000-ні – це створення абстрактних мотивів, навіть якщо подекуди крізь плетиво ліній і геометричних форм оказіонально проступають портрети чи пейзажі, що відкривають приховані символи й розставляють емоціональні акценти. Роботи цього періоду демонструють незаангажоване володіння форматом, у межах якого над потужною енергетикою холодних тонів верховенствує пульсуюча лінія. Гра нюансів. Чергування прозорості та наповненості динамічної композиції, що центрує й приковує увагу до кругової побудови, де зображення біжить, пливе, перетікає, перетворюючи хаос руху в гармонійний сенсорний образ пульсуючих енергій. Це не демонстрування майстерності – це потвердження думки про те, що саме мистецтво може бути прообразом Єдинобуття.