AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Виставки

Головна / Виставки / Виставки / Валерій Шкарупа. «Висліди стомленостей»

Валерій Шкарупа. «Висліди стомленостей»

17 травня 2011

17 травня - 4 червня 2011

Очі, примружені за скельцями окулярів; частокіл нестрижено-густих козацьких вусів. Голос водночас насмішкуватий і ввічливо-уривчастий. Розкриваючись, приховує. Затаївшись – сподівається. Ґрати без стін варті білої риски на мапі Великої Жовтої території. Хто шукає «Індію Духа», а хто – «внутрішню Монголію».
Знайомтесь – Валерій Шкарупа. Кавалер медалі Анвара Садата – і знаний штукар-кераміст. Невиправний читальник (якось виписав на рік 15 мистецьких журналів) – і номад-спритник, що не пропустить жодної помітної виставки в Московії чи Курляндії. Нишпорка музейник фондів – і просто мрійник. Упасти в траву, потрапити в Британську енциклопедію, – що первинніше? Талан натхненного цвіркуна-оповідача не скасовує талану головного. Мистецького, малярського.
«Віртуальна реальність» мусила б сором`язливо знітитись у порівнянні з вислідом фантазії художника, значущість якої – не у рясноті складових, а у витонченості їхніх поєднань. Дві основні літери Шкарупиної абетки: лінія й решітка (трикутник, ромб – із ними, набряклий рубіновий «зрак» чи незасіяна паша, знак Трійці чи блискіт фібули – список припущень невичерпний).
Лінія – лаконічний уламок решітки, випорснутий у простір без усякого натяку на лаконізм; «магічний квадрат», розплющений праскою... Решітка – лінія, заплетена невигадливим вузлом перепендикулярів... Одне – обмежене іншим, але ним і живиться. Забудьмо, втім, про рівновагу: лише завдяки пальцям автора, які випадково втрапили у кадр, можна здогадатися, що «жовта стріла» (привіт Пелевіну!) стриміє у хмари, а не послужливо в`ється долом. Ще б пак, «верх/низ» (як і «день/ніч, «захід/схід» тощо) примислений нами, аби не розгубитися на пліснявій сирній головці, що зветься планета Земля, але більш ніде довкола.
А «магічний квадрат» тому й «магічний», що одна й та сама фраза однаково читається у всіх напрямках, із двома діагоналями включно. Решітка, викреслена художником, і справді нагадує «магічний квадрат» – у Валери, щоправда, не п’ять, сім чи чотири клітинки з кожного боку. Тому замість заґратованого просторового клаптя бачимо розпірку на фалдах Космосу. Клітка з розчепіреними стінками (лети, птахо) і непевною кількістю чарунок; нехитра павутинка, в якій застряє глядацьке око, хай без мушиних крилець. Квадрат сезамно розмикається, лінія-стріла окреслює овід кількох полотен, нанизуючи їх, як намисто, на нитку думки – втаємничившись, розшифровую, – як і сам мистець.
Біла смуга – геометричний абсолют, що надає декоративній поверхні особливого виміру; червона – облямівка бездонного байраку: тяжіє до теракотового телурію, наче та антропогенна пляма поруч, сповита пеленами, як мумія; жовта – лише освіжає, як ковток оранжаду, але у фляжці вже пусто, як у пустелі. «Плавання у срібному морі» скінчається в... отруєній лагуні. Зав'язь усіх кольорів – таки жовтизна, з усіма її відтінками, крім лимонного. Цегляний, вохристий, лілувато-пісочний, тужливо-солом'яний, зі зворотним вектором до затвердіння і старовинного почорніння (однак, вагітного, користуючись терміном Р.Oтто, нумінозністю).
Неминучий фатум кожного мистця – неадекватність усвідомлення власного доробку. Валерій Шкарупа прямує до моря, але несвідомо надає перевагу не хвилям, а берегу вздовж лінії хвиль. Блукає висохлими річищами, стомленими солончаками, знедоленими каньйонами. І фактура його полотен – вислід вікових стомленостей і нашарувань (здається, відколупни шмат фарбного шару – і натрапиш на уламок знешкодженої стріли, як на схилі забутого кургану). Сонна велетенська змія прорила ці спечені канальці – або ж сама вода жахнулася вимогливості цих берегів і відповзла до власних джерел. Тож і заросло осокою Кисле озеро на Слобожанщині, біля якого пройшли дитячі літа майбутнього художника, котрому судилося спершу скуштувати долі воїна-розвідника в південних морях і майстра-кераміста, вченого-реставратора.
Обпалений чорним каїрським сонцем, він шукає його слизьку тінь у Тамані, Ольвії, Самарканді та прохолодній Прибалтиці. В його картинах – а писати їх починає з рельєфної обробки полотна – закляк гортанний пеан червонолакових посудин і гундосий наспів барханів (отже, міг би повторити за Юнгом, що відвідав Північну Африку 1920 р.: «Чим більше ми пробиралися в Сахару, тим більше гальмувався час, загрожуючи рухом у зворотньому напрямку... Я майже сновидів, коли дійшов до перших хижок оази... тому й присвятив своє полотно 1998-1999 рр. «міфічному часові»).
Знаємо Валеріїв-консулів... Також і преторів, прокураторів, сенаторів, квесторів, судових обвинувачів, златоустів на держутриманні та простих легіонерів. До них додамо Валерія Шкарупу – самоука-професіонала (оксюморон?), друга Інфанте й Конфуція з Малевичем (двох останніх – заочно, а втім, хто зна...). Людину. Що знайшла свій Берег – і тримається його. Не відірвеш!
Олег Сидор-Гібелинда,
мистецтвознавець

Афіша

«МАРІЯ-МРІЯ, ГАННА-ПАННА»04 травня 2017

Серія живописних робіт київської художниці Анни Діденко – це, як зазначає авторка, присвята Жінці, її неосяжній красі та ніжній силі. Виставка «Марія-мрія, Ганна-панна» в галереї «АВС-арт» представляє добірку жіночих образів, розмаїтих у своїй характерності. Декоративно-етнографічна стилізація дає художниці можливість актуалізувати міфопоетичний сенс жіночності, властивий українській культурі.

Митці

Литвиненко Олексій Литвиненко Олексій
Народився 17 січня 1961 року. 1985 року закінчив Київський державний художній інститут. Із 1992-го – член Національної спілки художників України. Живе і працює в Києві.