Андрій Гуренко. «Морфологія сутінків»
20 листопада - 8 грудня 2012
У серії робіт Андрія Гуренка «Морфологія сутінків» ледь помітна іронія науковоподібної назви приховує присмеркову плинність зображень і значень. У мереживі темних ниток ночі і світлих ниток дня уявне, фантастичне отримує текстурну, корпусну і просторову реальність, але вислизає з вербальних лабет. Автор відтинає непотрібні, на його думку, пояснення і контекстуальні прив’язки, не бажаючи множити кількість значень.
Як і раніше, художник послідовно уникає мовних підказок, залишаючи шляхом комунікації лише зображальність, у даному випадку – наближену до максимально можливого ступеня. А.Гуренко проводить нас усіма рівнями зорового сприйняття, починаючи від абстрактної композиції загальних плям, що згодом виявляються наповненими дивним тілесним життям, за межу, де обриси об’єктів розчиняються, й назовні виходить їх структурна складова. Це дає можливість споглядати роботи митця з будь-якої відстані, створює надзвичайну глибину зображення й потужний стереоскопічний ефект занурення. Використано, здавалося б, абсолютно не придатний для цього, за визначенням, інструмент – орнамент. Але тотальність орнаменту виявляється не стільки формотворчим, скільки змістоутворюючим засобом. Засобом репрезентації візуально абсолютно переконливого світу. Візерунок, патерн із декоративно-ужиткового прийому оздоблення пласкої поверхні виростає до патерну – метафори життя, де зв’язки і впливи унаочнені фарбами й лініями.
Тут усе починається з точки – за П.Філоновим, «одиниці дії». Її «атомарні» зв’язки народжують похідні «елементи» – лінії, кола, трикутники, спіралі й т.д. Об’єднуючись у «молекули» малюнка, вони проростають скрізь на полотнах, утворюючи небо, землю, дерева, квіти й істот. Таким чином, абстрактний знак зведений до мікрорівня зображення, ідеальна геометрична безкінечність точки еволюціонує на наших очах у реальність образу. Химерна у своїй впізнаваності реальність, не ховаючи, показує «як? яким чином?» і зберігає мовчання на питання «чому? навіщо?». Логіка послідовності, запитів і висновків поступається потужній сугестії картин. Вони втягують глядача у безмовний діалог. В їх споглядальній уповільненості час застигає, спійманий пасткою деталей. Він розриває ланцюг лінійності, викуваний поступом взаємопов’язаних подій; стає завжди теперішнім і завжди іншим, резонуючи з місцем, настроєм та світлом. Час стає міфом.
На перший погляд, ця ретельно розроблена метрично й ритмічно гармонія на полотнах перегукується з методом аналітичного мистецтва, розробленого П.Філоновим. Поверхнева схожість існує як у принципі «зробленості», так і в індуктивному способі побудови зображення від часткового до загального. Росіянин аналітично розтинав дійсність, намагаючись видобути з неї майбутні «квіти світового розквіту». В картинах сучасного українського майстра ми бачимо протилежний хід вітального (від лат. «vita» – життя) синтезу, де ідея, уява набуває плоті. Це спосіб сприйняття, де диво є безпосередньо відчутною основою існування, поза препаруванням, поза нашаруваннями інтерпретацій і тлумачень.
Андрій Гуренко не нав’язує пафосу революційної перебудови – він пропонує побачити вже існуючу фантастичну досконалість світу, й побачити її особисто, а не як вектор руху людських мас.
Катерина Черняк
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Мінько Олег Терентійович
(Нар. 3.08.1938, м. Макіївка на Донеччині) – український живописець. Навчався (1959-1965) у Львівському державному ін-ті ужиткового та декоративного мистецтва (з 2004 – Львівська національна академія мистецтв) у Р.Сельського, К.Звіринського, Д.Довбошинського;
|
|
