AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Митці

Головна / Про галерею / Митці / Панейко Ігор

Панейко Ігор

Панейко Ігор

Народився 1957 року в м. Стрий на Львівщині.

У 1975-1981 рр. навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. У 1981-1982 роках працював у Середній Азії – Хіва, Узбекистан. Із 1982-го по 1988-й – у Закарпатському українському муздрамтеатрі. 1997-1998 роки – проба сил на викладацькій ниві в коледжі мистецтв ім.А.Ерделі. Бере участь у виставках із 1982 року. Роботи знаходяться у приватних колекціях України та за кордоном.
Живе і працює в Ужгороді
 
 
Автобіографія:
"…Мій когут прокукурікав 57-го року аж минулого тисячоліття, на другий день березня. Сталося це в Стрию, що на Львівщині. Так і записано в церковній книзі. Ех, що то була за весна…
Як і вся дітвора нашої вулиці з романтичною назвою Набережна, перші нехитрі ази пізнання планети Земля я отримував на воюючи в «наших і не наших», на лузі, величезному, як мапа світу, і славній річці Стрий.
І школу закінчив із радістю й сумом. Радість переповнювала, бо попереду світилася таємницею Велика Мрія. А сум огортав юну душу, бо компанія друзяк розпадалася – роз’їжджалися різними житейськими дорогами.
Потім прагнув втілити дитячу мрію і студентство. Друга половина 70-х – не найкращі роки «системи» в цілому й освіти зокрема.
Та юність била життєдайним ключем максималізму, а отже – залишила спогади найкращі й теплі.
Свого часу Велика Імперія дозволяла пересуватися-мігрувати в неосяжних своїх межах і просторах, тож мав щастя побувати (добровільно!) в республіках Прибалтики, Сибіру, Азії.
І ось Ужгород.
І стільки років уже позаду…
Прогриміли, прогуркотіли, проскрипіли, прошепотіли і – промайнули. Такі різні, такі непрості, такі цікаві…
Думаю, досить. Хто зовсім не знайомий із біографією – біда і втрата невеликі. А нагадувати про власну персону тим, кому вона в загальних рисах відома, – зайве.
Зрештою, коли те, що порозвішуване на стінах, залишить байдужим, то не врятує ніяка, навіть героїчна, біографія.
 
***
…За час, що минув, урядової біжутерії не побільшало. І лавреатські вінки не прикрашають стін оселі. Царікороліпрезиденти, як і раніше, не колекціонують моїх картин. Навіть складається думка, що вони і не відають про їхнє й моє життя-буття.
На щастя.
Бо царікороліпрезиденти – не завжди найкращі поціновувачі. 
А хвороби снобізму так і не нажив. Думаю, також на щастя.
Зате у мене з’явився Острів. Свій. Дарований Долею й Ангелами, моїми Хранителями. І хлюпоче довкола Острова окіян Простору й Часу. А по ночах у вікно заглядає Ведмедиця… Велика. Розпластавши в небі своє розкішне сузір’я, наче Берегиня. Моя і Острова.
Ось так і живемо.
А ще обрії залишилися обріями. І не вмерла мрія. А сподівань, певно, й побільшало. Сподівань на дорогу, на зустріч. Сподівань на сили, аби дійти. 
Аби почули…
Бути почутим однією Людиною – то вже надто багато. То вже не даремно…
І таємниці не обов’язково будуть розгадані. Вони просто будуть. Бо без них – ніяк. Без них і Дороги нема. І ніяка шуба, навіть із царського плеча, не варта мого Острова. Не варта, бо ціна її непомірна. Завжди. Це Душа і Воля.
Та кожен сам обирає собі стежину в надії, що йому поталанить, і колись вона таки виведе до Храму.
 
***
…У калейдоскопі життя змінюється все. Не змінюється тільки дитинство. І тривимірність його світу з роками все ширшає, набуваючи змісту незбагненного і щемливого, як запах осені, пронизаної димом тліючого листя.
Бо відлік твого буття починається там.
Із бабиної хати. Де баба й дідо такі рідні й завжди живі. І де завжди такі молоді і красиві батьки.
З ковтка джерельної води із криниці – найсмачнішої у світі, де колесо, так само, як і колись, виводить свою мелодію, тягнучи повне відро. Де запах яблуні, що також назавжди.
А корабель пливе… І несе тебе тим кораблем морем пам’яті. 
Аби збагнути… Щось… Що?
Перед тим, як приб’є до якогось берега. Якого?
…Звук породжує Мелодію. Слово – Поезію. Лінія й Колір творять Гармонію. І хай не завжди прийнятну й зрозумілу. І хай не для всіх. 
Але багато простору на морі, і хто-небудь зустрінеться. І буде не так одиноко й самотньо.
Тільки проповіді збирають натовпи. Сповіді – достатньо одного…"
 
Ігор Панейко,
мистець

Роботи автора


Панейко
Ігор
Канал. Біла стіна
Канал. Біла стіна

Афіша

«ДЕРЕВА БУВАЮТЬ РІЗНІ» 18 вересня 2018

 Живописні полотна Валерії Москвітіної, представлені на персональній виставці художниці в галереї «АВС-арт», запрошують глядача долучитися до світлої настроєвості ліричного пейзажу.

Митці

Грох Микола Грох Микола
Народився 16 травня 1936 року в Ленінграді. Дитинство провів у селі під Києвом. 1957-го закінчив Київське училище прикладного мистецтва, відділення художнього текстилю. 1960-1967 рр. – навчався в Київському державному художньому інституті. Працював у Художньому фонді України (1960-1964), у видавництві «Мистецтво» (1964-1967).